Мова: English | Українська

Професійні характеристики | Контакти


 



 


Виберіть підкатегорію:


   Думка > Оперативно

Чого бракує нашій освіті?

Останні 4 роки я неофіційно була «матусею» двох студенток, що навчаються у одному з вузів Києва. Одна з них з Самбора, а інша — з Чернівців. Обидвоє моїх дітей відмінниці, чесно вчаться на самі п'ятірки і не платять жодних хабарів. Дівчата частенько засиджуються до ночі, як споконвічно засиджувалися всі хороші студенти. Я ж, як і кожна мама, переконую їх зробити перерву, вийти на свіже повітря і не перепрацьовуватися.

Однак щороку на моїх очах їхнє захоплення обраною галуззю (усний і письмовий переклад) випаровується. Натомість, вони дедалі більше скаржаться на беззмістовність теоретичного матеріалу, написаного неймовірно перекрученою неприродною англійською. Тим часом, практичного досвіду вони набувають тільки за рахунок деяких завдань від мене або різноманітних міжнародних конференцій, де їм вдається попрацювати. Університет, тобто КНЛУ, не може запропонувати нічого подібного.

Навіть практику на четвертому курсі їм довелося шукати самим. Зазвичай, КНЛУ посилає всіх на місцевий завод електроніки, де «стажери» вже з десять останніх років «перекладають» ті ж самі тексти, що й їхні попередники — можливо ще з того часу, коли КНЛУ знали як Ін'яз (Інститут іноземних мов). Та й у інших установах проходження практики, як, наприклад, штаб політичної партії, роботи студентів ніколи не перевіряють. Коли студенти, що роблять пробні переклади для агенцій, приносять виконані роботи, їм кажуть: «Можете не повертатися. Нам не потрібні такі переклади.»

Такі проблеми вищої освіти, здається, є однією з невід'ємних рис комуністичних систем. Скажімо, Китай починає наздоганяти Індію економічно, але за словами статті з тижневика The Economist (Вид. 379№8476, 06.05.2006), його майбутнє не таке вже й світле. «Китай ще на 5-10 років позаду Індії, — пише автор. — Там існують два ключові недоліки: по-перше, хоча багато китайців вміють читати англійською, говорити і писати їм все ж важко…»

Я, у свою чергу, можу абсолютно впевнено стверджувати, що така проблема існує і в Україні, зокрема і у закладі, який спеціалізується на мовах. Мої доньки досить добре знають англійську. По-перше, вони обидві працюють з дітьми іноземців, для яких англійська є рідною. По-друге, вдома ми також говоримо англійською. До того ж, батько однієї з дівчат працював військовим перекладачем і під час навчання у школі також навчав її мови. Тому, коли ми тільки познайомилися, вона мала досить хорошу базу і непогану північно-американську вимову.

Та одного разу, пам'ятаю, на другому курсі вони прийшли додому майже у сльозах.

— Що сталося? — запитала я.

— Наша викладачка з фонетики занижує наші оцінки! — поскаржилися вони.

— Чого це?

— Каже, що у нас неправильна вимова.

— Невже?

Мені здавалося, що вимова у дівчат була дуже навіть нічого, хоча одна з них і мала звичку вимовляти V замість W.

— А у неї з англійською як?

— Страшно! — відповіли вони в унісон.

— Наприклад? Як вона говорить?

— Хєлоу, ґьорлз! Хав ар ю тудей?

Я зареготала.

— Та ну! То ж типовий акцент російських еміґрантів. І вона вчить вас фонетики?

— Ага — сказали вони у розпачі. — Каже нам, що ми неправильно вимовляємо.

Що ж нам лишалося?! Решту вечора я під голосні смішки дівчат говорила з акцентом російських еміґрантів. Коли ж настав час іти спати, я сіла біля них і сказала: “Просто повторюйте за тою дурепою на уроках, а коли вийдете з класу, викиньте то все з голови. Ви обоє говорите значно краще, ніж вона.”

Однак, це лише один із сумних прикладів того, наскільки “якісним” є навчання. До того ж, дедалі менше стає предметів “на вибір” — натомість більшає теоретичних і спеціалізованих.

Знову наближається час іспитів. Кінець четвертого курсу, — тут навчання триває п’ять довжелезних років — і дівчата готуються до іспиту зі стилістики. Я вже давно знаю, що за радянською системою студенти отримують довгі списки з темами, які треби вивчити, до того ж, кожнісіньку. Теми обирають на основі того, що їх навчив – чи частіше не навчив – викладач під час дуже нечасто цікавих, а загалом нудних безкінечних лекцій і семінарів, де матеріал переважно зазубрюють. На іспиті студент витягає білет з темою і має розповісти її, тим часом як інші студенти чекають своєї черги.

Мене це здивувало ще тоді, коли я вперше почула про такий спосіб. “Усні іспити? Ого! У нас такі є тільки як частина мовних предметів або на захисту докторату. Та й то не завжди. В Канаді немає усних іспитів зі звичайних гуманітарних чи точних предметів.”

Але й то не все! Це ще тільки квіточки у порівнянні з тими темами, що зазначалися у їхньому списку. Курс стилістики пропонував такі вишукані перли як:

1. Предмет стилістики. Стилістика серед інших лінвістичних дисциплін.

2. Стилістика, теорія комунікації та інформації. Стилістика і переклад.

3. Типи стилістики, їх підхід до вивчення мови.

5. Мова як система і мова у вжитку. Функціональний підхід до вивчення мови.

24. Типи звукоінструментаріїв.

26. Типи і функції ґрафона.

32. Загальні характеристики одиниць заміщення, як виразний засіб у семасіології.

Я ніколи не чула, щоби термін “звукоінструментарій” вживали стосовно алітерації, рими чи інших музичних якостей мови. “Ґрафон” звучало як близький родич “ґрифона”, та й у словнику Random House я такого слова не знайшла. Терміна “семасіологія” я взагалі ніколи не чула, хоча й сама вивчала лінґвістику на перших курсах в університеті. А це, виявилося, був якийсь нерозбірливий синонім до слова “семантика”. Так же ж і голову зламати можна! Та список ще далеко не вичерпався.

40. Одиниці нерівності: кульмінація, спад, каламбур, зюґма; їх структурні, семантичні та функціональні характеристики.

44. Художні час і простір.

51. Мова персонажа: діалог/пряма мова, внутрішнє мовлення…

… і так до 53! Можна вибрати будь-яке. Однак, напоказовішими були не занудність тексту, сумнівні формулювання питань на англійській чи їх “прихований зміст”, а неймовірна узагальненість. Професійний лінґвіст навряд чи міг би сформулювати докторський тезис на основі однієї з таких тем. Що вже казати про відповідь за п’ять хвилин.

Читаючи такі списки, мені здалося, що викладачі просто викручуються таким чином від обов’язку навчити по-справжньому. Що вони просто змушують своїх і без того “обложених” студентів працювати самостійно над матеріалами за 4-5-денний “марафон” вдома чи у бібліотеці, готуючись до іспиту. Але й це ще не було найбільшим безглуздям.

Найбільшим безглуздям є те, що трапиться зі студентом після п’яти років такого “божевільного” навчання. У вищезгаданій статті з The Economist написано про китайську освіту: “Тільки одиниці з випускників китайських інженерних і комп’ютерних вузів мають ті знання, яких очікують від власника згідно із записом у дипломі. Часто вони дійсно краще знають теорію, ніж їхні європейські колеги, але, знову ж таки, лиш одиниці можуть застосувати набуті знання на практиці, як, скажімо, при розробці програм.”

У нашому списку білетів, чи будь-якому з тих, які дівчата приносили за останні чотири роки, немає НІЧОГО, що дало б їм основу знань кваліфікованого перекладача, тлумача чи викладача англійської мови і стилю. Насправді ж те, що я побачила в університетській програмі і методиці, цілком пояснює такий брак на сьогодні хороших перекладачів в Україні і Росії. Пояснює, чому на теренах цілого регіону — від Чехії і Словенії, через Польщу і Україну, і аж до Казахстану і Узбекістану, — існує виразний діалект “словійської”, спотвореної забюрократизованими фразами, забитої узагальненими поняттями і граматичними помилками на найелементарніших рівнях.

Пояснює, чому за десять років керування випуском англомовного тижневика я лише один-єдиний раз знайшла перекладача, який міг перекласти статтю настільки якісно, що її можна було публікувати майже без коригування. Чому після трьох років коментарів я й далі виправляю неправильне використання перекладачем артиклів, прийменників та інших базових граматичних елементів, хоча за стилем і темою тексти не дуже різняться.

Пояснює, чому так часто російсько- чи україномовна людина, що говорить ламаною англійською, починає виправляти англомовного професіонала стосовно якихось граматичних тонкощів. Самі ж вони часто неправильно вимовляють навіть слова.

Не лише, як пише The Economist, “викладачі вузів отримують освіту за негнучкою, теоретично-спрямованою системою, що не здатна підготувати студентів до справжнього життя, але такі викладачі ще й переконують своїх студентів, що те, чого їх навчають, є абсолютно правильним, і не треба “заморочуватися” порівняннями з носієм мови, аби зрозуміти, чи то правильно.

У свою чергу, це пояснює, чому компаніям потрібно 2-4 роки і десятки тисяч доларів, аби зробити з китайських інженерів добрих спеціалістів, а чи мені знадобилася купа часу, аби останні роки виправляти марно помилки моїх перекладачів. Це не тому що люди дурні. Вони просто надто зарозумілі. Система, що їх породила, не тільки не підготувала їх достатньо добре до роботи, але й виростила в них спротив будь-якому пристосуванню, виправленню або покращенню, яких може потребувати практика. Вона вбила їх бажання вчитись.

А це, здається, вже справжній злочин.

14-05-06
Переклад: А. Корбут

Опубліковано 08/07/2006

0 коментарі(в)

 
 © Л.О. Волянська

 Розробка: Bativan Design

Всі матеріали, опубліковані на даній сторінці є власністю Л.О. Волянської. Перепублікація текстів можлива лише за наявності письмової згоди автора. Це правило не поширюється на короткі цитати. При цитуванні посилання на автора є обов’язковим.