Мова: English | Українська

Професійні характеристики | Контакти


 



 


Виберіть підкатегорію:


   Думка > Оперативно

Записки про Вибори 2006

Акредитацію журналіста мені дали в останню хвилину в середу, 22 березня, щоб я змогла спостерігати за проведенням виборів. В четвер я провела безсонну ніч на потязі, а потім ще дві неприємні ночі у Виноградові Закарпатської області, борячись всіляко із простудою і їздячи водночас з п’ятниці по понеділок по області, і відвідуючи 28 виборчих дільниць довкола Іршави та Виноградова. Третю ніч я, звичайно, провела, стежачи аж до самого ранку за рахуванням бюлетенів. Ті кілька порушень, які ми зафіксували протягом трьох днів, - це переважно технічні похибки людей, які або ж не знали (що, наприклад, не можна проштамповувати незаповнені бюлетені ще до виборів в п’ятницю чи суботу без присутності в кімнаті кворума членів комісії), або ж вважали, що їхня виборча дільниця надто мала, щоб мати якесь значення, а вони знали всіх людей в лице (що навіть у маленьких селах люди не можуть голосувати, не пред’явивши свій паспорт, оскільки цього вимагає закон).

Загалом все проходило на більш професійному рівні та проявлялось більше поваги до закону - це основна зміна, яку потрібно пройти українцям. Цього разу члени комісії давали присягу і вони отримали серйозні застереження щодо радше кримінальної, аніж адміністративної, відповідальності за порушення цієї присяги і за невиконання чесної роботи. Виникли незначні труднощі з доставкою бюлетенів до п’ятниці (в Хмельницьку, чула, склалася дивна ситуація, де не було необхідної кількості членів територіальної комісії, і в результаті бюлетені для виборів до місцевої влади взагалі не було доставлено, і люди в цій області брали участь тільки у виборах до Верховної Ради). Багато хто з закарпатчан казали, що ситуація стала набагато кращою аніж під час президентських виборів в 2004 році, як в плані атмосфери (не було ні тиску, ні страху), так і в плані орґанізації та фінансової підтримки (членам комісії поденну зарплатню підвищили до більш, ніж 50 грн.).

Але і роботи було набагато більше. На виборчій дільниці в списках числилось аж 2 700 виборців і кожному потрібно було заповнити 5 бюлетенів (до Верховної Ради, обласних, міських, районних/сільських рад та вибрати мера) - це дійсно було важко. Я залишилась стежити за підрахунками на більшій дільниці, де за списком в голосуванні мали взяти участь 2 100 виборців, з яких, власне, це зробили лишень 1 250. Тут активність виборців була нижчою, аніж на інших виборчих дільницях, які ми відвідали, і на яких до 15.00 години в неділю вже проголосували більш, ніж 50%, а на деяких - більш, ніж 70% (я ще не чула загальної статистики, так як в мене немає телевізора, а йти до сусідів, щоб дізнатися про останні новини, після чотирьох недоспаних ночей я була надто виснажена).

Цього разу дільниці працювали до 22.00 години - на дві години довше, ніж в минулому, - але до 01.00 години ми навіть не закінчили підраховувати невикористані бюлетені, як і не закінчили адміністративну частину підрахунку. Не встигали так само і люди на інших дільницях, з якими ми підтримували телефонний зв’язок.

Нарешті члени нашої комісії розпечатали переносні урни (2) і нарахували 89 бюлетенів. Тут, двоє чоловіків - кандидат в мери та оператор - зчинили такий собі скандальчик, сказавши, що в одну з урн виборці, які знаходились на той час в лікарні - переважно старенькі люди, - голосували, не пред’явивши паспортів. Члени комісії вирішили не задовільнити їхню вимогу не враховувати тих голосів (загалом близько 55), і вони продовжили підрахунок усіх бюлетенів. «Партія Реґіонів» займала лідируючу позицію, що було схоже на результати екзит-полів, які почали оприлюднювати свої дані в 22.00.

Вже було близько 3.00 години ранку. Знадобилось ще 2.5 години, аби висипати бюлетені з головних урн (4) та посортувати їх відповідно на 5 груп - що не потрібно було робити на президентських виборах - і до 8.00 години ми вже підрахували бюлетені до Верховної Ради: БЮТ набрав 31.5%, НУ - 27.5%, Реґіони - 10%, Соціалісти - майже 4%, Литвин - 3.3%. Інші 40 партій (!!!) були далеко від подолання 3%-го бар’єру. 8 партій не мали жодного голосу, 17 партій здобули 5 або менше голосів, а ше інші 8 партій набрали по 6-10 голосів. Словом, вибір був великий і люди зробили свій власний - хоча 42 все ж таки проголосували «проти всіх», що несподівано склало 3.4% - це більше, ніж набрав «Блок Литвина»!

Оскільки остаточні результати на цій дільниці радикально відрізнялися від результатів, одержаних з переносних урн, ті двоє чоловіків, видно, мали рацію, коли хотіли, щоб голоси з лікарні не враховувались - хоча вони і не вплинули на загальні результати підрахунку. Звичайно, якщо таке відбувалось по всій країні, Реґіони могли здобути зайві 1-2%, ніж насправді мали би. Хтозна. Я чула, що всі міліціонери поголовно голосували за Януковича, і одна моя подруга в Севастополі казала, що коли проходила з дитиною повз дільницю, чула випадково, як двоє міліціонерів так говорили. Вона їм сказала: «Хіба це нормально, що міліціонери голосують за колишнього зека?». На це вони нічого не відповіли. «Прийняли мене, напевне, за дурнувату мамульку з дитиною», - сказала вона мені. Аж гидко стає, коли про це подумати. Але навіть голоси 100 000 міліціонерів додали б Януковичу тільки пів відсотка до загального результату. Я б навіть насмілилась сказати, що ПР могли сфальсифікувати 4-5% голосів, але цього було недостатньо, аби вплинути на остаточний результат. Це так само, як було під час третього туру виборів минулого року, коли прихильники Януковича підробили на його користь 5-8% голосів, але це все ж таки не вплинуло на перемогу - тому ніхто і не переймався.

Як партія при владі Наша Україна мала би з легкістю крокувати до переможного фінішу, якби тільки вони не йшли задом. Лише уявіть собі головних облич партії під час виборів - дискредитованого Зварича, скандального Порошенка та нехаризматичного Безсмертного - зовсім не ті люди, які б викликали повагу, довіру чи захоплення українських виборців. Це був повний провал. Юля проводила дуже круту кампанію, підриваючи репутацію самого Ющенка -але якби Наша Україна робила свою роботу, проводила хорошу рекламну кампанію, висунула на противагу Юлі принаймні одну розумну, харизматичну жінку, результати б не були такими, які вони є. Я думаю, що вони ще якийсь час будуть оговтуватись від удару (ще один прояв їхньої неспроможності оцінювати реальність) і, можливо, це змусить Ющенка отямитись і докорінно переробити свою команду. Не кажучи вже про позбуття з особистого оточення користолюбних людей та зловмисних підлабузників.

До очевидно дуже недешевої кампанії Юлі доклалися справжні знавці своєї справи. Зробили постери, наче анонси фільму «Нічна варта: Усім вийти з темряви», де вона у чорному каракулевому пальто, дизайнерських джинсах і мечем у руці. Чи ще один: вона у білій куртці «Роудмастер» і тих самих джинсах, на чорному мотоциклі і з написом «Тільки вперед». Люди довіряють їй, не думаючи, що це все означає. Вони - та тільки не я. На мою думку, зважаючи на її вчинки, вона просто економічна дурепа і прихований совєтський можновладець. Однак, я гадаю, що вона в собі поєднює ностальґію і проґресивність, що приваблює багатьох україців, які хочуть більше змін і більше твердості, ніж зміг запропонувати Ющенко. Так, вона досконало зіграла на українській ментальності, чому «Наша Україна» нічого не протиставила.

Багато неукраїнців дуже розчаровані результатом. Я думаю, він праґматичний: дає Юлі лідерство, але не достатньо ваги для того, аби стати справжнім «паровим катком». Це заклик до «Нашої України» вже прокинутися і серйозно взятися за політику. Тимошенко чітко дала зрозуміти, що вона не збирається домовлятися з Реґіонами. Тому варто чекати повернення Помаранчевої коаліції, а п. Ющенкові не доведеться більше плямувати свою репутацію перемовинами з донецьким кланом. Я сподіваюся, що вони не призначать Юлю на місце Єханурова, а натомість зроблять її спікером. Але, врешті-решт, якщо коаліція матиме узгоджену програму, то хай і буде пані Тимошенко прем'єром.

Незвично якось буде бачити Верховну Раду без Шуфричів, Кравчуків, Вітренків (ну, на минулих виборах вона програла, і взагалі, давненько вже не видно її у Верховній Раді). Спустошені комуністи ледве протиснулися до парламенту - і це при тому, що на минулих виборах вони набрали 20% (хоча, чесно, я сподівалася, що вони нарешті вже зникнуть), тому їхня квота у парламенті буде дуже незначною. Хоча, сумно, що не буде у парламенті Коновалюка, Кармазіна, Супрун і багатьох інших доволі розумних людей, які чомусь по-дурному вирішили іти на вибори у малих партіях, які не мали ніяких шансів на здобуття мільйона голосів. Непроходження до ВР купи пройдисвітів і хлопів, що люблять розмахувати кулаками (окрім Реґіонів), зробить ВР дієвішою, менш лівою і більш професійною... хотілося б сподіватися.

А ще, Омельченко програв у Києві. Він на третьому місці після Леоніда Черновецького (!!!), ново¬відродженого християнина і боса «Правекс-Банку», який підтримав Ющенка на минулих виборах - і Кличка. Я б ніколи не подумала, що щось таке можливе. Напевно, Черновецкий по-партизанськи провів свою кампанію, бо я дізналася, що він кандидат у мери тільки коли приїхала до Києва за п’ять днів до виборів.

Коли я їхала з Виноградова назад до Яремчи в понеділок, то бачила сотні помаранчевих стрічок, прив’язаних до дерев по дорозі. Як маленькі яскраві вогники, на тлі голих гілок вони нагадували про Помаранчевий дух, що досі з нами. Сподіваюся, що українці і далі так триматимуть.


Пост-скриптум
Після всього, на третій день з новин чути, що чомусь результати підрахунку голосів з Луганська надходять дуже повільно. Один мій знайомий з Донецька сказав мені місяць тому, що на той час присутність Реґіонів там була досить низька - ці новини не віщують нічого доброго. Якщо врахувати те, що результати з областей, де Реґіони непопулярні, вже в основному відомі, то, можливо, саме у Луганську бюлетені підтасовують на користь Реґіонів, у випадку, якщо їх там справді не дуже підтримували. Це ж жахливо. Так Янукович міг би збільшити свій результат до 35-38%. Тому я гадаю, що на виборах у майбутньому, можливо, не варто поспішати з надто детальним оголошенням попередніх результатів.

У Києві чомусь також розпочали з результатів виборів на посаду мера, а не, як належить, з виборів до ВР. А що це означає...?

Хотілося б уточнити один аспект стосовно цих виборів. Проблема полягала не у грошових резервах, призначених на кампанії, якщо ви читали мою попередню статтю «Чого бракує цій передвиборчій кампанії?». «Наша Україна» могла витратити і менше грошей, але провести ефективнішу кампанію, якщо б нею керували розумніші люди. Натомість, їхня кампанія взагалі не містила ніякого привабливого послання. Протягом останніх двох тижнів вони нарешті випустили конструктивніші реклами, але, здається, їх було замало, запізно, та і вони і далі занадто зосереджувалися на Помаранчевій ностальґії, а не на Помаранчевому дусі на кшталт «Можемо».

Ну, а щодо переговорів стосовно коаліції, тут виявляється, що пані Тимошенко хоче реприватизувати 300 підприємств, а Мороз тим часом - не вступати до СОТ. Всі розумники починають домовлятися, перебуваючи на дешо перебілшених позиціях, в той час як, насправді, вони готові на 25-30% менше. Ось що таке всі «торги». Зважаючи на можливі варіанти коаліції, НУ повинна мати змогу переконати обидві групи дещо обмежити свої початкові позиції. Реприватизація можлива лише за дуже чітких і вигідних для країни умов:

• дохід від реприватизації до Казни складе щонайменше 10 млн. американських доларів, ПІСЛЯ покриття видатків
• нові власники будуть кращими.

У випадку незадоволення цих двох вимог немає сенсу ризикувати бізнесовим та інвестиційним кліматом в Україні. Тому НУ має спершу висунути вимоги, а потім дозволити визначати цифри на такій об’єктивній підставі. Врешті, Тимошенко, найімовірніше, погодиться на реприватизацію 5-10 найбільших об’єктів на таких умовах. СОТ потрібна Україні для того, аби зробити продукцію українського металовиробництва і сільського господарства конкурентноспроможною поза межами країни і відкрити нових ринків. До того ж, це може посприяти модернізації нашої промисловості, яка в результаті буде більш конкурентноспроможною і приваблюватиме інвесторів. НУ має супроводити такі пропозиції дієвим аналізом стосовно, скажімо, створення нових робочих місць тощо, і нагадати всім про дозволений термін захисту, поки внутрішні виробники не піднімуться до належного рівня. Треба всіх приєднати до ідеї покращенню якості національного продукту і підвищити ефективність управління виробництвом, а не дотримуватися пост-радянського статусу кво.

Мушу визнати, що пані Тимошенко дуже засмутила мене тим, що весь потік своєї необґрунтованої критики спрямувала виключно на пана Ющенка. Яскравий приклад - її скандали довкола захоронення атомних відходів. З її боку це була брудна гра. Ну, та це політика! Уряд Єханурови мав би зі свого боку грати набагато розумніше – так як і НУ. А останній насправді треба глибоко відновити команду, і залучити, зокрема, молодих людей, як Коновалюк та інші - вони, на мою думку, можуть скласти довготривалий актив партії. А ще варто повернути, наприклад, Пинзеника, який вже знає, як бути частиною команди, і який добре попрацював на шоу «Свобода слова» на передодні виборів; Кармазіна, який проявив себе як хороший оратор у ВР; і, можливо, навіть таких ветеранів, як Борис Олійник - єдиного з фракції комуністів, хто вмів думати. Розумні партійці вже давно перетягнули б до НУ таких людей, а не витрачали б час і провідні місця у своєму списку на «зірочок» як Руслану чи Ольгу Герасимюк. Авжеж!

060330

Переклад: А. Корбут

Опубліковано 05/04/2006

0 коментарі(в)

 
 © Л.О. Волянська

 Розробка: Bativan Design

Всі матеріали, опубліковані на даній сторінці є власністю Л.О. Волянської. Перепублікація текстів можлива лише за наявності письмової згоди автора. Це правило не поширюється на короткі цитати. При цитуванні посилання на автора є обов’язковим.